crazydasha

Ось це вперше платила за екзамен. Якось дивно, бо совість ще досі мучає.
Платили всі. Стояли в коридорі, заходили по черзі. Я взагалі не уявляла, як це все має бути.
Я зайшла, поклала гроші в заліковку. І нє, щоб як нормальна людина впихнути на першу сторінку, то я поклала чомусь на останню.
Підходжу, кажу, що так і так, проблеми, не встигаю весь матеріал вивчити. Всі п"ятірки, хочу добре рік закінчити і таке інше бла бла. Протягую їй заліковку. Вона відкриває її, починає гортати, а гроші знайти не може. Вже і так, і сяк, двічі перелистує. Тут раптом починає обурюватися) Каже: "Ти думаєш, що я взяточніца???? (бугага=))) Що я не відповідаю рівню викладача, яким я є???".
Я беру заліковку назад, переложую перед нею гроші на першу сторінку, і знову їй тикаю. Вона відкриває, гортає, бачить гроші, очі починають світитися, на обличчі з"являється посмішка, руки тягнуться до грошей та кладуть їх в сумку). Голос стає вже лагідним і добрим) Каже: "Ласточка моя, значить ти прийдеш, будеш тягти білет і писати, але потім, якщо мало напишеш, то я подзвоню тобі, а ти прийдеш й допишеш. А ще я тобі скажу фамілії таких же діток, яким теж треба буде щось дописати")
Моя одногрупниця, коли платила, протягнула їй 200 грн, а та з такою наглістю та зі скривленим обличчям сказала: "За такі гроші ото йди додому, сідай і вчи там!". Та дістала ще 50, дала їй) Вона заспокоїлась і сказала, що зробить все можливе)
Що найсумніше і найсмішніше, що дівчина, у якої були всі "5" за цілий семестр, яка досить кльово написала екзамен, але не заплатила, отримала "С".
Ось звідки в людей така наглість береться? Слів не вистачає.

Щось не з"являється у мене ностальгія за своєю рідною школою) Ну ніяк не з"являється. Ось це надивилась вчора на всіх цих дітей з бантиками, стрічками "Випусник" і з пивком та цигарками у руках) Буеее)
Я не ходила на свій випуск ні у 9, ні у 11 класі. Ні на вручення атестатів, ні на п"янку. Що б мені там не казала про те, що в житті все можна робити неодноразово (заміж виходити, дітей народжувати і те де), а школу лише раз закінчуєш, імхо, я, мабуть, ніколи не зрозумію цінність цього свята.
Мої однокласники закидають мене камінням, але після перегляду диску з випуску, я лише зраділа, що там не була :)

Я і сестра) Фото зроблене рік тому by mickron.
Ось ідіотське й банальне ходіння в формі, як не дивно, мені сподобалось %)

З кожним роком життя у мене стає все нудніше й нудніше. Блін, а навпаки ж повинно бути)
Не хочу нудне життя. Не хочу, не хочу, не хочу. Я ж собі в років 50-60 не пробачу того, що стільки всього прогавила)
Хочу робити те, що хочеться.
А тому тепер я буду вчитися їздити верхи) Але коней я, мабуть, ніколи не перестану боятись) Зате це дає таке незабутнє відчуття повної свободи)




І сьогодні я бачила живих овечок)
Оте маленьке ягнятко схоже на котеня) Тільки значно прикольніше) І у всіх них сумні очі. Сумні й яскраво-голубі) А стільки позитивних емоцій я давно не отримувала) Тепер буду час від часу навідуватися до овечок)




І останнє)
Боже, дякую тобі, що на моєму життєвому шляху трапляються не лише одні придурки, а й дуже кльові люди)

Найбільше не люблю, коли люди брешуть, коли люди голосно чавкають жувальною гумкую і коли вони один одного плагіатять. Останнє, мабуть, дратує мене найбільше.

Це найкращий, наулюбленіший і найприкольніший фільм) Принаймні для мене. Там є Майкл Джей Фокс, "джонні бі гуд" і безліч приємних деталей. І який раз я б цей фільм не дивилась, враження завжди такі, наче я його побачила вперше)
І нечесно, нечесно й ще раз нечесно, що Фокс страждає хворобою Паркінсона. І важко уявити як це, коли твій язик заплітається, тіло тебе не слухається, а єдине, що ти можеш зробити - змиритися з цим. Але це все одно не змінює той факт, що він мега кльовий актор)

Мені вже за декілька годин вісімнадцять років. А я ще досі загадую бажання на тролейбус №5, вірю у силу своєї щасливою кофточки, читаю дитячі книги, колекціоную фантики "Лав іс" і везучі білетики, не їжджу у ліфті з незнайомими людьми та страшенно не люблю суп. Терміново потрібно дорослішати)
І я щаслива, що цих вісімнадцять років тому батьки вирішили, що третю дитину вони назвуть Дариною) Щаслива, що можу вставати та йти на перші пари, як сильно я їх не люблю. Щаслива, що так часто сміюся та на вихідних дивлюсь на наш безмежний Всесвіт у рожевих окулярах)
І надзвичайно щаслива, бо як не намагаюся, а уявити цей світ без себе вже ніяк не можу)

Помітила закономірність. Якщо ви боксер, футболіст, брейкер, міліціонер, військовий або вас звати Оксана, то ви, як каже лінгво, "розумово обмежена, тупа людина".
Прошу вибачення, якщо тут є боксери, футболісти, брейкери, міліціонери, військові або Оксани.

І тепер я вчуся користуватися королпейнтером та фотошопом)

Ще зовсім недавно я любила робити щось своїми руками. Шити, годинами плести фєньки, навіть колись вишила невеличку, але картину. Тепер я не бачу у цьому ніякого сенсу. Я взялася вже вдруге вчитися грати на гітарі, і так і нічого не навчившись, зрозуміла, що це мені ні до чого. Остаточно вирішивши, що псувати очі в"язанням, шиттям та іншими схожими штуками я буду у років так 40-50, я накинулась на книги. Я читаю майже цілодобово. І зараз це одна з небагатьох речей, яка дійсно приносить мені задоволення. Більшість речей, які я любила, стали мені нецікавими. Більшість людей, з якиими я спілкувалась, стали мені нецікавими.
Тепер я перечиталась романів, які раніше так не любила, та жахливо хотіла б побувати у 18-19 столітті хоча б тиждень. Більше б я там все одно не витримала. Фігові були роки, але все ж це було б щось нове.
Тепер я хочу поїхати у Петербург так сильно, як ще ніколи в житті нікуди не хотіла.
А ще я майже вилікувала свою залежність ставити у кінці кожного речення дужечку. Ну, майже вилікувала)

Привіт, стипендія по 500 грн) Даша тепер студентка=)

Все) Тепер фільми про школу, перше кохання й іншу таку фігню мені будуть нецікавими) Тепер не буде уроків, не буде частих запізнювань та дурних шкільних проблем. Тепер будуть інші поблеми - значно складніші) Та поки я цього повністю не усвідомила, буду радіти, радіти і ще раз радіти) Бо також не буде діставань Даші вчителями, батьківських зборів, хімії, біології, але й халяви теж не буде) Сумніваюся, що буду сумувати за тією цегляною спорудою, зате прощатися з однокласниками мені навіть було важко)

Велике дякую за форму, яку я отримала в останній день) Велике дякую майстру своєї справи (в народі відомий як mickron) за офігенні фотки)

Тестування я написала досить непогано) Так що, думаю, сварщиком вже не буду)
ИИ! Коротше кажучи, я найщасливіша людина в світі! Ну, хіба що після Рудої=)



( ФОТКИ! ФОТКИ! ФОТКИ! )

А Ви щасливі?

Дякую, мальчікі, я вкотре переконалася у тому, що виходити заміж бажання не маю.*
Дякую, дєвочкі, ви нічим не кращі.*
Дякую життю за офігенніші обломи.
Дякую за весну.
Дякую тестуванню за відкриті очі.
Дякую Україні за достатню кількість заводів з дуже великими перспективами.
Дякую за професію сварщика.
Дякую моїй голові за мої накрути.
Ну і дякую за те, що мені все одно весело=)

*-стосується не всіх, а десь так більшості.

Була на концерті гурту Фліт) Маса позитивних емоцій) Хочу ще!
Як я їм заздрю. Вони роблять те, що їм пре і спостерігають, як інших пре від того, що вони роблять=) Це ж найвища ступінь щастя=)

Чомусь я думала, що 11ий клас буде псувати життя) Ніфіга!=) Воно ще краще, ніж було минулого року=)


Не можу знайти причину, чому це життя мене так пре=) Але пре і все=)
Ще декілька фоток з концерту та піжамною вечірки=) Хоча піжам там не буде=)

( Клацати тут) )

Подобається.
Подобається, що в його фільмах грає Джонні Депп і його малюнки неповторні.
Подобається, що його мультики, як і фільми казкові)
До жаху подобається стиль і чорний гумор, який прослідковується майже всюди.
Здивувало, що батьки Тіма в дитинстві замурували його вікно у кімнаті, залишивши лише декілька щілинок для світла. Мабуть, внаслідок "дивного" дитинства він тепер і є режисером-представником готичної субкультури.
Не подобається, що більшість емо ходить із сумками, на яких намальовано персонажа мультика "Кошмар перед Рождеством" і навіть не здогадується, хто автор зображуваного малюнку.

( Малюнки і те де) )


І тепер не по темі) Сьогодні ЖЖ дурив людей першим місцем у рейтингу. Минулого року, здається, було щось про паціентів та психлікарню) Що ж, хоч раз в житті відчую тут себе на першому місці) А ще чомусь всі забувають, що першого квітня не лише день сміху та обманів, а й день усіх Дарин) Це збіг, доля, чи що=)
Зрозуміла, що ніколи до цього не цікавилася хто ж така була свята Дарія.
Так ось.
"Отец юноши всячески старался отвратить сына от христианства и женил его на красавице Дарии, жрице Афины Паллады. Однако святой Хрисанф сумел обратить свою жену ко Христу, и молодые супруги по обоюдному согласию решили вести девственную жизнь." Приблизно за це її спершу довго катували, а далі разом з чоловіком закопали живими у землю.
Здається, Даш у мене в ЖЖ немає, але з Днем Ангела вас=)

Чомусь останнім часом бажання спілкуватися з людьми то з"явлється, то зникає. Не знаю з чим це пов"язано, але здогадуюсь. Інколи щастя знаходиться саме наодинці. Коли спам на ящику мейл.ру про фінанси, збільшення частин тіла та фотки якоїсь Олі чи Каті приносять радість) А з ким би я хотіла поговорити - так це з вбивцею. Так щоб було мінімум три вбивства (не в стані афекту і без згвалтування). Думаю, Чікатіло був би цікавим співрозмовником=) Але він не підходить) Та, на жаль, добрі та прикольні вбивці бувають лише у кіно) А шкода=)



А ще. Ще деякі люди знаходяться поруч тебе стільки років, а ти з часом перестаєш це цінувати.

Деякі речі вже ніколи не будуть такими, якими були раніше. Я пам"ятаю, як в дитинстві при мінусовій температурі я лизала санки (тьфу, тьфу - все обійшлося=)). Пам"ятаю, як тікала з дитсадка, блукала по підземні і не знала куди ж це треба повернути, щоб потрапити на інший бік дороги. Пам"ятаю, як збирала кіндери, різні фантики, дивилась "Динозавриків" та "Альф", як з братом та сестрою вирішили пообливатися в квартирі водичкою (наслідок - сушіння килимів до приходу мами фенами для волосся =) ) А тепер, я вже ніколи не буду вірити в те, що якщо з"їсти жувальну гумку, нутрощі злипнуться) Чи якщо хтось переступить через мене - я перестану рости) Залишається лише посміхатися та насолоджуватися життям, але вже без дурних міфів)






Ось стало цікаво. А кого та як лякали батьки? Хто і в що вірив у дитинстві? Що колекціонував? =)

Я була синьою.

Була фіолетовою:


Рудою теж була.

Побувала блондинкою:


Ну і зеленою:


І ще багатьох дивних відтінків.

І лише тепер розумію, що найкраще те, що було створено природою:



Не розумію, як людям не набридає фарбуватися ВСЕ життя? Дістає ж. І чому всі завжди фарбуються у якийсь білий чи чорний, як зазвичай? Якщо вже псувати волосся постійно, то фарбувати його у щось, що було б варте уваги. Чому на інші кольори дивляться з таким подивом? Знаю на своєму досвіді. Коли ходила по вулиці з синім чи зеленим волоссям реакція людей була трішки незвичайна) Одні оберталися, інші "без палЄва" штурхали друзів, щоб і вони подивились)
Люди звикли до стереотипів.

Один рік змінився іншим.
Ну що ж, 2007 рік був чудовим) Смішним, сумним, незрозумілим, кольоровим, нервовим. Було все =) І те, що потрібно, і навіть те, що я не кликали і не бажала) Правда, я ще досі не відчуваю, що він закінчився. Але ж доведеться звикати) Не впевнена, що 2008 буде кращим. Буду на це надіятися)
Вже вкотре натрапляю на писанину про кінець світу, який відбудеться 21-23 грудня 2012 року) Цікаво, на скільки ж це правдива інформація)



( Дивитися далі )